2 квітня, 2025
BRCA-асоційований рак грудної залози: роль олапарибу у покращенні прогнозу
BRCA-асоційований рак грудної залози (РГЗ) характеризується агресивним перебігом, підвищеним ризиком рецидивів та специфічними підходами до лікування. Про генетичне тестування на мутації BRCA1/2 як важливий етап у виборі оптимальної терапевтичної стратегії йшлося на V Міжнародному онкологічному конгресі UPTODATE 5.0, щорічному масштабному заході, присвяченому діагностиці та лікуванню онкологічних захворювань.
Тему впливу визначення генетичного профілю пацієнтів на зміну підходів до хірургічного лікування хворих на РГЗ висвітлив завідувач хірургічного відділення КНП «Київський міський клінічний онкологічний центр», онкомамолог, кандидат медичних наук Микола Федорович Анікусько.
Гермінальні патогенні варіанти генів BRCA1 та BRCA2 є одними з найчастіших спадкових мутацій, які підвищують ризик розвитку РГЗ. Вони визначаються майже у 5% усіх пацієнтів із РГЗ та приблизно у 20% хворих із сімейним анамнезом цього захворювання (G. Evans, 2018). Дослідження свідчать, що BRCA-асоційовані пухлини мають агресивніший фенотип порівняно зі спорадичними випадками РГЗ (Z. Baretta et al., 2016). Вони частіше діагностуються у молодшому віці (S. Becourt et al., 2018), мають вищий ступінь злоякісності (E.-K. Kim et al., 2020), підвищений ризик метастазування в центральну нервову систему (ЦНС) та контралатерального РГЗ (Y. Song et al., 2020).
Згідно з рекомендаціями Американського товариства клінічних онкологів (ASCO) і Американського товариства хірургів грудної залози (ASBrS), усім пацієнтам із нещодавно діагностованим РГЗ I-III стадії або вперше виявленим метастатичним захворюванням IV стадії, яким на момент встановлення діагнозу менше 65 років, варто запропонувати тестування на наявність мутації в генах BRCA1/BRCA2. У пацієнтів старших 65 років тестування варто проводити у разі, якщо вони є кандидатами на лікування інгібіторами полі-(АДФ-рибози)полімерази (PARP) (наприклад, препарат Лінпарза) на ранніх стадіях захворювання, мають метастатичний РГЗ, тричі негативний підтип, сімейний анамнез захворювання, є особами чоловічої статі, мають єврейське (ашкеназьке) походження чи за наявності іпси/контралатеральних рецидивів та вторинного РГЗ (E.P. Manahan et al., 2019; I. Bedrosian et al., 2024). Європейське товариство медичних онкологів (ESMO) 2023 р. рекомендувало проводити BRCA-тестування одночасно з визначенням гормонального статусу, HER2-статусу та індексу проліферації Ki‑67 вже на етапі первинного встановлення діагнозу. Тривалість виконання цього тесту приблизно відповідає часу, необхідному для проведення додаткових обстежень для стадіювання захворювання, таких як комп’ютерна томографія (КТ), магнітно-резонансна томографія (МРТ) або сканування кісткової тканини (S. Loibl et al., 2023). Проведення тестування дає змогу інтегрувати отримані результати тесту у вибір неоад’ювантної терапії, хірургічної тактики та ад’ювантного лікування.
Хірургічне втручання є найефективнішою стратегією зниження ризику у пацієнток із BRCA-асоційованим РГЗ. Тому онкологи та хірурги повинні бути добре обізнані щодо сучасних рекомендацій і методів лікування, щоб допомогти пацієнтові ухвалити зважене рішення стосовно оптимальної стратегії терапії. Роль хірургів у веденні пацієнтів із РГЗ є багатогранною: вони оцінюють захворювання, проводять біопсію для діагностики та здійснюють хірургічне лікування. Важливим фактором, що впливає на вибір оперативного втручання, є передопераційне генетичне тестування, оскільки наявність мутацій у гені BRCA може змінити підхід до лікування.
Згідно з даними дослідження CARRIER, серед пацієнток із РГЗ найчастіше трапляються мутації в генах BRCA1, BRCA2, ATM, CHEK2, PALB2. У межах цього дослідження було проаналізовано 15 104 жінки з інвазивним РГЗ без ураження контралатеральної залози та наявності протокової карциноми in situ. Результати дослідження показали, що носії мутацій BRCA1 та BRCA2 мають вищий ризик розвитку контралатерального РГЗ, особливо якщо пухлина є гормонозалежною (S. Yadav et al., 2022). Ризики розвитку контралатерального раку за наявності мутації BRCA1 та BRCA2 становлять 23 та 17% відповідно порівняно з групою жінок із відсутністю такої мутації, в якій цей показник становив 4,3%. Ризик розвитку контралатерального РГЗ за наявності мутації ATM, CHEK2 та PALB2 становить 4, 8 та 7,9% відповідно. Аналіз десятирічного кумулятивного ризику контралатерального РГЗ показав, що у пацієнток у постменопаузальному періоді цей ризик нижчий, ніж у жінок у пременопаузі (S. Yadav et al., 2023). Окремо досліджувався ризик розвитку контралатерального РГЗ у 6 010 жінок, у яких первинний РГЗ діагностували після 65 років. У цій групі патогенні варіанти ATM, BRCA1, BRCA2, CHEK2, PALB2 були виявлені у 2,6% випадків, проте протягом десяти років спостереження контралатеральний РГЗ виник лише у трьох жінок, які були носіями генів (S. Yadav et al., 2022). Тобто у результаті дослідження було показано, що наявність мутацій BRCA1, BRCA2, CHEK2 збільшує ризик розвитку контралатерального РГЗ більше ніж удвічі, наявність мутації ATM не впливає на ризик контралатерального РГЗ та наявність мутації PALB2 підвищує ризик, але переважно у пацієнток із негормонозалежним РГЗ. Вік і менопаузальний статус під час встановлення первинного діагнозу значно впливають на ймовірність розвитку контралатерального РГЗ у носіїв патологічного варіанта генів. Ці фактори необхідно враховувати під час ухвалення рішень щодо стратегії менеджменту, таких як проведення контралатеральної профілактичної мастектомії чи МРТ-скринінгу у носіїв патологічних варіантів генів (S. Yadav et al., 2022).
На основі проведених досліджень важливо визначити найбільш оптимальну стратегію лікування для пацієнток із BRCA-асоційованим РГЗ. Дослідження L.J. Pierce et al. (2010), M.P. Nilsson et al. (2014) та A.J. van den Broek et al. (2019) показали, що у жінок із BRCA-мутаціями, які піддавалися органозберігаючому лікуванню (ОЗЛ) з подальшою променевою терапією (ПТ), ризик локальних іпсилатеральних рецидивів був вищим, ніж у пацієнток, яким було проведено мастектомію. Однак жодне із досліджень не виявило значущих відмінностей у загальній виживаності (ЗВ), рівні смертності від РГЗ або ризику розвитку віддалених метастазів між цими двома хірургічними підходами. За результатами метааналізу 23 досліджень (M.G. Davey et al., 2021) було підтверджено, що ЗВ у пацієнток із BRCA-мутаціями після ОЗЛ + ПТ така ж, як і після мастектомії. Проте при виборі органозберігаючої операції ризик локорегіонального рецидиву виявився вищим. Крім того, у дослідженнях G.W. Evans et al. (2013) та B.A.M. Heemskerk-Gerritsen et al. (2015) встановлено, що пацієнтки, які пройшли контралатеральну профілактичну мастектомію, мали вищі показники ЗВ порівняно з тими, кому така операція не проводилася (p <0,001). Згідно з дослідженням R. Ponzone et al. (2019), у пацієнток із тричі негативним РГЗ (ТНРГЗ) та мутацією BRCA є особливості біології пухлини, які не завжди можливо визначити за допомогою імуногістохімічного аналізу. Було запропоновано скеровувати пацієнтів цієї групи з розміром пухлини більше 5 мм для проходження неоад’ювантної хімієтерапії з подальшою оцінкою патологічної повної відповіді (ПВ) для стратифікації пацієнтів у групу низького та високого ризику рецидиву. Пацієнтки з низьким ризиком рецидиву можуть уникнути подальшої ПТ або хімієтерапії, натомість їм може бути запропоноване профілактичне хірургічне втручання. Пацієнткам із високим ризиком рецидиву рекомендована подальша хімієтерапія, а також може бути розглянуто застосування інгібіторів PARP, тоді як профілактична мастектомія у цій групі є менш доцільною.
Тобто результати BRCA-тестування можуть безпосередньо впливати на рішення щодо виду хірургічного лікування у пацієнток із раннім РГЗ. Якщо мутації BRCA не виявлено, пацієнтці може бути рекомендована органозберігаюча операція (ОЗО) із подальшою ПТ. Якщо виявлено мутацію BRCA з невизначеним клінічним значенням, слід застосовувати стандартний підхід, але з ретельним подальшим спостереженням. При наявності патогенних та імовірно патогенних мутацій в генах BRCA можна розглянути призначення ОЗО та ПТ, чи мастектомії, чи мастектомії з контралатеральною профілактичною мастектомією, чи призначити неоад’ювантну хімієтерапію для подальшого визначення оптимальної тактики, особливо у пацієнток із ТНРГЗ (R. Ponzone et al., 2019).
Отже, BRCA-тестування необхідно проводити у всіх пацієнток віком до 65 років із нещодавно діагностованим РГЗ. Його слід здійснювати після визначення рецепторного статусу пухлини, перед призначенням неоад’ювантної хімієтерапії та перед хірургічним втручанням. ОЗО у комбінації з ПТ є допустимим варіантом лікування для пацієнток із BRCA-мутаціями, однак іпси- та контралатеральну мастектомію потрібно обговорювати з пацієнтками так само, як і ризики, пов’язані з кожною з обраних опцій.
Із доповіддю «Навіщо пацієнтам із РГЗ звертатися до медичного генетика?» виступила медичний директор CSD LAB, доктор медичних наук, професор Оксана Миколаївна Сулаєва.
Генетичне консультування може проводитися і до, і після виконання тестування. Передтестова консультація спрямована на визначення необхідності проведення генетичного тестування з урахуванням потенційних ризиків наявності спадкових мутацій. Згідно з рекомендаціями Національної онкологічної мережі США (NCCN) 2025 р., перед направленням на тестування лікар має поінформувати пацієнта про можливі онкогенні ризики у разі виявлення мутацій, переваги та обмеження тестування, його вплив на вибір терапевтичної стратегії. Передтестова консультація включає збір детального сімейного анамнезу, що охоплює дані про всіх найближчих родичів (1-3 лінії) з боку матері та батька, особливо тих, хто хворів на рак, та персонального анамнезу, який містить інформацію про супутні захворювання, репродуктивну історію, вплив канцерогенів, попередні хірургічні втручання, спосіб життя і шкідливі звички. Оцінюючи ризик розвитку спадкових онкологічних захворювань, слід враховувати, що РГЗ може бути асоційований з різними спадковими синдромами, кожен із яких має специфічні генетичні маркери. Післятестове генетичне консультування проводиться після отримання результатів тесту і дає змогу оцінити ймовірність розвитку спадкової патології.
Завдяки генетичному тестуванню можна оцінити ризик розвитку спадкових форм раку, прогнозувати ймовірність виникнення онкологічного процесу у пацієнтки, визначити обсяг хірургічного втручання, персоналізувати системну терапію (наприклад, розглянути застосування інгібіторів PARP (олапарибу)), розробити репродуктивні стратегії включно з можливістю збереження фертильності та сформувати план подальшого онкологічного спостереження. Згідно з рекомендаціями NCCN 2025 р., будь-яка пацієнтка з РГЗ є кандидаткою для проведення генетичного консультування, під час якого буде ухвалене рішення щодо доцільності генетичного тестування. У настановах зазначено про загальні критерії, які свідчать про доцільність тестування. До них зараховують наявність родичів з відомими варіантами мутацій в генах, виявлення мутації при геномному тестуванні тканини, потребу у виборі оптимальної системної терапії або хірургічної тактики, відповідність критеріям спадкових синдромів та персональний та/чи сімейний анамнез РГЗ, раку яєчників та ін.
До ухвалення клінічних рішень щодо генетичного тестування бажано залучати мультидисциплінарну команду: генетичного консультанта, клінічного генетика, онколога, хірурга, медичну сестру онкологічного профілю або інших медичних фахівців із досвідом роботи в галузі генетики. За даними опитування, проведеного в Україні, лише 19,8% пацієнтів із РГЗ отримали інформацію від лікаря про можливість проведення молекулярних досліджень. Важливу роль у цьому процесі відіграє інформована згода пацієнта, під час якої лікар зобов’язаний пояснити суть захворювання, можливі варіанти діагностики і лікування, очікувані переваги і потенційні ризики запропонованої терапії. Надання пацієнтці повної та зрозумілої інформації дає їй змогу усвідомлено обирати оптимальну діагностичну і лікувальну тактику.
Отже, генетичне консультування хворих із раннім раком грудей – один із важливих інструментів пацієнторієнтованого менеджменту. Передтестове консультування дає можливість визначити потребу у тестуванні, а післятестове – оцінити результати та ухвалити обґрунтовані клінічні рішення. Крім того, раннє генетичне тестування сприяє вибору оптимальної стратегії лікування, прогнозуванню ризиків і покращенню результатів терапії.
Клінічний випадок HR+/HER2- РГЗ у форматі дискусії представив завідувач консультативного відділення клініки ізраїльської онкології LISOD, старший клінічний онколог Андрій Вікторович Саулов.
Клінічний випадок
Пацієнтка, 1990 р. н., не має хронічних захворювань, не палить. В сімейному анамнезі РГЗ у бабусі по лінії батька. У 2018 р. їй було проведено білатеральну аугментаційну мамопластику з естетичною метою. У 2019 р. виконано секторальну резекцію правої молочної залози у зв’язку із хворобою Мінца. У січні 2022 р. під час самообстеження пацієнтка виявила новоутворення у правій молочній залозі. За результатами МРТ молочних залоз було виявлено зміни, характерні для мультицентричного пухлинного росту в правій молочній залозі, що поширюється на всі її зони включно з дифузними змінами соска. Також було зафіксовано стан після білатеральної аугментаційної мамопластики та секторальної резекції правої молочної залози, категорію Bi-RADS 5, підозру на інфільтрацію передньої та латеральної стінок капсули імпланта, а також правобічну аксилярну лімфаденопатію.
Враховуючи молодий вік пацієнтки та наявність сімейного анамнезу, відповідно до рекомендацій NCCN, було проведено тестування на мутації BRCA. Дебют захворювання у пацієнтки за віком є додатковою підставою зарахувати її до групи високого ризику. Аналіз невідібраної популяції пацієнток із РГЗ показав, що у носіїв гермінальних мутацій BRCA пухлини частіше мали вищий ступінь злоякісності та вищий рівень проліферації Ki‑67 порівняно з пацієнтками з гермінальною мутацією гену BRCA «дикого» типу або відсутністю гермінальної мутації гену BRCA (Z. Barettaa et al., 2016; M. Aleskandarany et al., 2015). Метааналіз десяти досліджень продемонстрував значно вищий ризик розвитку іпсилатерального РГЗ у пацієнток із мутацією BRCA, якщо період спостереження перевищував сім років (A. Valachis et al., 2014). Дослідження M.K. Graeser et al. (2009) встановило, що мутація BRCA1 підвищує ризик контралатерального РГЗ більше, ніж мутація BRCA2. E. Evron et al. (2018) продемонстрували, що профілактичне контралатеральне опромінення молочної залози на ранніх стадіях BRCA-асоційованого раку може суттєво знижувати ризик рецидиву у контралатеральній молочній залозі.
У пацієнтки за результатами секвенування нового покоління (NGS) було виявлено мутацію BRCA2 с. 2808_2811del. У січні 2022 р. їй було встановлено діагноз «мультицентрична інвазивна карцинома неспецифічного типу правої молочної залози з мутацією BRCA2». Пухлина мала розмір 68 мм, стадію cT3mc, метастази у регіонарні лімфатичні вузли (cN1), без віддалених метастазів (M0), високий ступінь злоякісності (G3), рівень проліферації Ki-67 становив 50%, рецептори естрогену і прогестерону були позитивними, а HER2/neu статус – негативним. В ізраїльській клініці було проведено тест PROSIGNA, який визначив високий ризик рецидиву. Пацієнтка пройшла неоад’ювантну хімієтерапію за схемою, що включала чотири курси антрацикліну та циклофосфаміду, після чого вона отримала дванадцять введень паклітакселу в дозі 80 мг/м2. У серпні 2022 р. було виконано білатеральну мастектомію з резекцією правого соска та аксилярною дисекцією з правого боку, а також одночасну субпекторальну реконструкцію імплантами. За результатами післяопераційного гістологічного дослідження було встановлено часткову відповідь пухлини на хімієтерапію. Залишкова пухлина мала розмір 15 мм, стадію ypT1b, ураження чотирьох із восьми лімфатичних вузлів (ypN2a), середній ступінь злоякісності (G2), відсутність пухлинної інвазії в лімфатичні судини (LV0), наявність периневральної інвазії (Pn1) та позитивний край резекції (R1). У вересні було виконано додаткове висічення тканин у зоні резекції, після чого вдалося досягти негативного краю резекції (R0).
Лікування було проведене відповідно до рекомендацій NCCN. Із жовтня по листопад 2022 р. пацієнтка отримала ад’ювантну ПТ на ложе правої молочної залози та шляхи лімфовідтоку, загальна осередкова доза становила 50 Гр у 25 фракціях. З вересня 2022 р. було розпочато гормональну терапію, що включала прийом летрозолу та введення лейпрореліну у дозі 3,75 мг один раз на 28 днів. Із січня 2023-го по січень 2024 р. пацієнтка отримувала олапариб (Лінпарза) у дозі 300 мг двічі на добу щодня. У березні 2024 р. до схеми лікування було додано абемацикліб у дозі 150 мг двічі на добу, курс запланований на два роки. Від оваріектомії пацієнтка утримується.
Згідно з рекомендаціями NCCN, олапариб показаний як ад’ювантна терапія протягом одного року пацієнтам із гермінальною мутацією BRCA1/2 за умови, що їхній бал за шкалою CPS+EG становить 3 і більше, а також якщо залишається резидуальна пухлина. Ця шкала використовується для прогнозування перебігу захворювання після неоад’ювантної хімієтерапії, враховуючи клінічну стадію перед лікуванням, патологічну відповідь після терапії, рецепторний статус пухлини та ступінь ядерної атипії. Враховуючи, що у пацієнтки показник становив 3 бали, їй було призначено олапариб у якості ад’ювантного лікування. Дослідження показали, що застосування олапарибу покращує виживаність без ознак інвазивного захворювання та метастатичного процесу у пацієнтів з раннім BRCA-асоційованим РГЗ. Також встановлено, що він знижує ризик локальних і регіонарних рецидивів, розвитку контралатерального інвазивного процесу та інших первинних пухлин, не пов’язаних із молочною залозою. Профіль безпеки олапарибу відповідав даним попередніх досліджень. Найпоширенішими побічними ефектами були нудота, втома, анемія та блювання, при цьому анемія третього ступеня спостерігалася у понад 5% пацієнтів (A.N.J. Tutt et al., 2021; C.E. Geyer Jr et al., 2022).
Отже, раннє визначення BRCA-статусу відіграє важливу роль у виборі стратегії лікування та покращенні прогнозу для пацієнтів із РГЗ. Дослідження OlympiА стало першим, яке продемонструвало клінічні переваги застосування інгібіторів PARP у якості ад’ювантної терапії у пацієнтів із HER2-негативним BRCA-асоційованим РГЗ із високим ризиком. Ад’ювантна терапія олапарибом протягом одного року дала змогу знизити ризик розвитку інвазивного захворювання або смерті на 37% та збільшити частку пацієнтів без ознак інвазивного процесу через чотири роки на 7,3% порівняно із плацебо.
У межах заходу доповідь, присвячену клінічному випадку BRCA1/2-асоційованого інвазивного тричі негативного РГЗ (ТНРГЗ), у форматі дискусії презентувала хімієтерапевт, клінічний онколог Спеціалізованого мамологічного центру (м. Київ) Ганна Василівна Хмель.
ТНРГЗ є високоагресивним підтипом, що становить 10-15% серед усіх випадків раку молочної залози. Найчастіше цей підтип діагностують у жінок пременопаузального віку (40-50 років). Він характеризується високим ступенем злоякісності, підвищеним ризиком рецидиву та схильністю до метастазування у життєво важливі органи. Біля 46% пацієнтів із ТНРГЗ мають віддалені метастази, а середня тривалість життя після метастазування становить лише 13,3 місяця. Попри високу чутливість до хімієтерапії ТНРГЗ залишається найбільш агресивним підтипом РГЗ, а п’ятирічна виживаність становить приблизно 30% (S. Schrodi et al., 2021). Частота виявлення гермінальних мутацій у генах BRCA1/2 залежить від підтипу РГЗ. У пацієнтів із ТНРГЗ мутації BRCA1 трапляються значно частіше, ніж у пацієнтів із HR+/HER2- пухлинами. Згідно з результатами дослідження, приблизно 17% пацієнтів із ТНРГЗ мають мутацію BRCA1, тоді як частота мутацій BRCA2 серед пацієнтів із HR+/HER2- становить 7% (C. Winter et al., 2016).
Клінічний випадок
Пацієнтка, 1987 р.н., із обтяженим генетичним анамнезом: у її матері було діагностовано Ca яєчників до 37 років. У 2019-2020 рр. жінка отримала комбіноване лікування щодо раку лівої молочної залози (ТНРГЗ) cT2 (mf) – pT1 pN1-pN0(0/18) cM0, Es 0%, Pr 0%, HERneu-, Ki-67- 69%. Вона пройшла неоад’ювантну хімієтерапію (4 курси АС (адріаміцин + циклофосфамід) + 4 курси доцетакселу), після чого їй виконано підшкірну мастектомію зліва з одномоментною реконструкцією та проведено післяопераційний курс ПТ.
Згідно з настановами ESMO 2024 р., у молодих жінок із новоутворенням обов’язково проводять двобічну мамографію, УЗД молочних залоз і регіонарних лімфатичних вузлів, МРТ у особливих випадках із подальшою трепан-біопсією. У разі підтвердження злоякісності й обтяженого генетичного анамнезу – імуногістохімічне дослідження та тестування на гермінальні мутації BRCA1/2. Також рекомендовано КТ і МРТ головного мозку, оскільки ця група пацієнтів має високий ризик метастазування у ЦНС. Цій пацієнтці не було проведено тестування на виявлення гермінальних мутацій BRCA.
У 2022 р. пацієнтка народила дитину, а в січні 2023 р. виконала редукційну мамопластику правої молочної залози. Регулярно проходила обстеження та КТ. У вересні 2023 р. за результатами УЗД у правій молочній залозі виявлено утворення 26,7×22,8 мм та 22,3×21,7 мм. КТ органів грудної клітки, черевної порожнини та таза з контрастом не виявила вторинних уражень. Проведена трепан-біопсія новоутворень, морфологічно підтверджена помірно диференційована (G2) інвазивна карцинома правої молочної залози. Імуногістохімічний аналіз показав негативний статус ER, PR, HER2neu та Ki-67- 40%. 11 жовтня 2023 р. методом NGS виявлено патогенну мутацію BRCA1. Діагноз встановлено 15.10.2023 р.: мультицентрична Са правої молочної залози cT2 cN0 cM0, BRCA1 (ER-, PR-, HER2neu-, Ki-67- 80/40%), стадія 2А. Пацієнтка отримала неоад’ювантну поліхімієтерапію (12 введень паклітакселу в монорежимі), проте відмовилася від карбоплатину через страх перед можливими ускладненнями. 24 січня 2024 р. виконана підшкірна мастектомія правої молочної залози з лімфодисекцією та видаленням венозної порт-системи. За результатами патогістологічного аналізу від 5 лютого 2024 р. виявлено інвазивну карциному неспецифікованого типу з ознаками лікувального патоморфозу ypT1a ypN0(0/4) LVI1 Pn0 R0, за результатами імуногістохімічного дослідження негативний статус ER, PR, HER2neu, Ki-67- 1%. За RCB-системою (0,702 RCB‑1) відповідь на лікування була вираженою, а залишкова пухлина становила 1,5 мм. У березні 2024 р. проведено курс ПТ, а з 27 лютого 2024 р. призначено олапариб у дозі 600 мг/добу. За результатами УЗД молочних залоз від 10 червня 2024 р., US Bi-RADS справа/зліва – 2/2, ознаки постпроменевого набряку та гранульом. Обстеження органів черевної порожнини не показало структурних патологій. В УЗД органів малого таза – ознаки гіперплазії слизової цервікального каналу.
На прикаладі клінічного випадку була продемонстрована ефективність олапарибу, підтверджена у дослідженні OlympiА, яке продемонструвало, що ад’ювантна терапія олапарибом протягом року знижує ризик розвитку інвазивного захворювання або смерті на 37% і сприяє збільшенню кількості пацієнтів без ознак інвазивного захворювання або смерті протягом чотирьох років на 7,3% порівняно із плацебо. Ад’ювантна терапія олапарибом призвела до збільшення тривалості життя пацієнтів і зниження ризику смерті на 32%. Профіль безпеки олапарибу був подібний до результатів попередніх досліджень. Більшість зазначених небажаних явищ були 1-го або 2-го ступеня тяжкості та піддавалися корекції (A.N.J. Tutt et al., 2021).
Отже, своєчасне визначення статусу мутації BRCA1/2 є критично важливим для вибору оптимальної тактики лікування і покращення довгострокових результатів у пацієнтів із РГЗ. Генетичне тестування дає змогу персоналізувати підхід до терапії, а терапія олапарибом значно покращує прогноз, знижуючи ризик рецидиву та смертності. Інтеграція генетичних досліджень у клінічну практику відкриває нові можливості для персоналізованої онкології.
Підготувала Ірина Неміш
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 1 (94) 2025 р.
