Головна Клінічні рекомендації

Клінічні рекомендації

 
 
 
Венозна тромбоемболія (ВТЕ) є класичним ускладненням ортопедичної та травматологічної хірургії. Традиційно профілактика ВТЕ ґрунтувалася на рутинному призначенні потужних антикоагулянтів. Останнім часом визнання ятрогенних ускладнень антикоагулянтної терапії, поява процедур швидкого відновлення після операції та, як наслідок, припущення щодо зниження ризику післяопераційної ВТЕ призвели до більш загального розгляду балансу користі/ризику профілактики за допомогою антикоагулянтних препаратів.
Дефіцит заліза (ДЗ) і залізодефіцитна анемія (ЗДА) залишаються глобальними медико-соціальними проблемами, особливо актуальними в практиці гастроентеролога, оскільки шлунково-кишковий тракт є не лише основним місцем фізіологічної абсорбції заліза, але й найчастіше стає джерелом його патологічних втрат. Хронічні захворювання травної системи включно із запальними захворюваннями кишечника, целіакією, атрофічним гастритом, H. pylori-асоційованою патологією та злоякісними новоутвореннями шлунково-кишкового тракту є одними з провідних етіологічних чинників розвитку сидеропенічного синдрому. Водночас ДЗ може бути не лише раннім маркером гастроентерологічної патології, а й фактором, що суттєво обтяжує її перебіг. Тому оптимізація терапевтичних підходів є важливим завданням сучасної гастроентерології.
У 2017 р. ESGE опублікувало свою першу Позиційну заяву щодо ендоскопічного лікування стравоходу Барретта (СБ). Метою цього документа була оптимізація ведення пацієнтів відповідно до найкращих наукових доказів, а також гармонізація діагностики та лікування пацієнтів із СБ. Із часу публікації настанов з'явилися нові докази щодо різних аспектів лікування СБ. Тому того ж року Позиційну заяву було оновлено завдяки використанню методології систематичного огляду. Були сформульовані додаткові рекомендації щодо скринінгу, спостереження та лікування СБ. Метою цього документа є надання практичного керівництва, навіть якщо доказова база є недостатньою.
Кахексія, або виснаження жирових запасів організму, втрата загальної і м’язової маси тіла, є поширеним ускладненням важких форм багатьох гострих і хронічних захворювань. Зокрема, біля половини всіх пацієнтів із пізніми стадіями раку страждають на кахексію. Подібне виснаження енергетичних та поживних ресурсів організму становить безпосередню загрозу виникнення ускладнень, небезпечних для життя хворої людини.
Спадковий ангіоневротичний набряк (САН) – рідкісне генетичне захворювання, що характеризується рецидивуючими епізодами набряку підшкірної клітковини та слизових оболонок. Особливо актуальною темою є САН у дітей, оскільки у педіатричній популяції це захворювання має низку специфічних особливостей, які ускладнюють його виявлення та лікування. У дітей його вияви можуть проявлятися атипово, часто маскуючись під інші, більш поширені захворювання.
Точне дозування антибіотиків у педіатрії є критично важливим для ефективного та безпечного лікування. Унікальні фізіологічні особливості дітей підвищують ризик медикаментозних помилок, що може призвести до неефективності терапії або розвитку антибіотикорезистентності.
Міністерство охорони здоров’я України розробило проєкт наказу «Про забезпечення скринінгу і ранньої діагностики окремих видів раку та моніторингу стану здоров’я пацієнтів з груп ризику і з передпухлинною патологією». Цей документ спрямований на покращення профілактики, ранньої діагностики та лікування злоякісних новоутворень, зокрема раку шийки матки (РШМ).
Смертність від інфекційних ускладнень пацієнтів з онкологічними та онкогематологічними захворюваннями в сучасних умовах може сягати від 10-30% при інтенсивній хіміотерапії до 50% при трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин (ТГСК). Відповідно адекватні профілактика та лікування ускладнень можуть покращити кінцевий результат лікування таких пацієнтів. Ефективна взаємодія учасників процесу вважається найкращою практикою профілактики та лікування інфекційних ускладнень, а також неодмінною умовою скоординованої допомоги.
Продовження клінічної настанови, що є клінічними рекомендаціями щодо надання медичної допомоги пацієнтам із Хворобою Гоше (ХГ) і ґрунтується на даних доказової медицини стосовно ефективності і безпеки медичних втручань, фармакотерапії та організаційних принципів її надання
Метформін (1,1-диметилбігуанід) – ​це проста та недорога молекула, яку використовують у терапевтичній практиці вже майже 70 років. У сучасних міжнародних клінічних настановах метформін рекомендований як препарат першої лінії для зниження рівня глюкози при цукровому діабеті (ЦД) 2 типу. Механізм зниження концентрації глюкози в крові полягає у пригніченні вироблення глюкози в печінці (переважно за рахунок впливу на глюконеогенез), зменшенні абсорбції глюкози, інгібуванні дії глюкагону та підвищенні чутливості тканин організму до інсуліну. Препарат підвищує чутливість до інсуліну в печінці та знижує кількість жирових відкладень у гепатоцитах, активуючи АМФ-активовану протеїнкіназу (AMPK), яка є сенсором енергії в клітинах і підтримує енергетичний гомеостаз шляхом активації катаболічних шляхів і пригнічення анаболічних. Це призводить до гальмування синтезу жиру та активації окислення жиру в печінці за допомогою прямого фосфорилювання двох ізоформ ацетил-КоА-карбоксилази (ACC1/ACC2). Крім зниження рівня глюкози метформін сприяє помірному зниженню ваги, зменшенню кількості вісцерального жиру та окружності талії, тим самим поліпшуючи одразу кілька метаболічних факторів ризику.